СЕМІНАР-ПРАКТИКУМ З ТЕМИ "ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ З ВИКОРИСТАННЯМ НОВІТНІХ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ"

 

ВЕДЕННЯ ДОКУМЕНТАЦІЇ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА, ОФОРМЛЕННЯ ПРОТОКОЛІВ ОБСТЕЖЕНЬ, НАПИСАННЯ ВИСНОВКІВ

ЕЛЕКТРОННИЙ ЖУРНАЛ ЩОДЕННОГО ОБЛІКУ РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ЗЗСО

 

АВТОМАТИЗОВАНА ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА ДЛЯ ПОЛЕГШЕННЯ РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА В ЗЗСО

Як підтримати постраждалих від війни. Які слова не слід говорити

 Дорослі і діти, що вирвалися з гарячих точок і стали очевидцями жахливих подій, вкрай потребують підтримки й опори.

У такій непростій ситуації дуже важливо підібрати правильні слова, які зможуть розрадити постраждалих від бойових дій та не зачіпатимуть їхніх почуттів.

Навіть безневинні, на перший погляд, фрази, часом можуть зашкодити.

Не варто казати, що ви розумієте когось

    Такий простий вислів, який ми звикли говорити для підтримки, часом може зашкодити постраждалій людині. Річ у тому, що в кожного свій унікальний досвід та втрати через війну. Відтак, хтось залишився без роботи, житла, без дитини, чоловіка або близьких. Комусь довелося побачити вибухи тільки на відеоролику, а хтось сам мало не загинув та на власні очі бачив загибель невинних людей. Замість такої типової та недоречної в цьому випадку фрази, скажіть: “Те, що ти пережив — це жахливо. Мені шкода, що тобі довелось через це пройти”. Таким чином людина зможе відчути, що її емоції важливі. 

Не намагайтеся уникнути теми війни

На перший погляд, може здаватися, що тему бойових дій взагалі не варто зачіпати, аби не ранити людину. Однак для постраждалої особи важливо, щоб про її досвід знали. 

Не бійтеся визнати всю серйозність і важкість ситуації. Якщо вам важко підібрати правильні слова, просто скажіть: “Те, що трапилося у твоєму місті — це дуже страшно”.

Не оцінюйте вчинки постраждалої людини

Відмотати час назад неможливо, а помилки минулого виправити не вдасться. За жодних обставин не кажіть: “Краще було виїхати раніше, ти маєш радіти, бо тобі вдалося вижити”. Варто розуміти, що людина і так може корити себе за певні дії й так само намагається вмовити себе радіти життю. Найкращою підтримкою для людини буде фраза: “Ти маєш право гніватися й ненавидіти тих, хто зруйнував твій дім та життя”. Дайте постраждалій особі випустити пару, аби душевні рани загоювалися швидше.

Не кажіть про те, що всім зараз погано

Не слід ототожнювати людину з іншими й порівнювати її особистий досвід із горем інших. Цінуйте те, що людина наважилась поділитися з вами своїми проблемами. За жодних обставин не знецінюйте досвід людини фразами: “Принаймні твій будинок не згорів, тобі вдалося вижити, а от у когось…” Такі слова змушують відчувати інших свої проблеми неважливими та незначущими.

ПРО ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ТИМЧАСОВО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ (ВПО)

 

Емоційно-психологічний стан внутрішньо переміщених осіб, які пережили травматичний досвід

Внаслідок травматичного досвіду людина переживає стани, які спричиняють нестабільність і втрату контролю над ситуацією, власним життям:

·  Втрата автономності («Я не керую процесом. Мене кудись несе»).

·  Втрата суб’єктивності («Це не я приймаю рішення у своєму житті. Хтось зверху вирішує»).

 ·  Порушення ідентичності.

·  Розгубленість (на рівні думок не можуть зосередитися і виконувати розумові завдання, до яких звикли). Регрес.

·  Побоювання відторгнення (що їх будуть ідентифікувати з ворогами). ·  Відчуття незахищеності.

·  Стан жертви.

·  Злість та пошук «зовнішнього ворога» (хтось має за це заплатити).

·  Відсутність можливостей прогнозувати майбутнє.

·  Сором, низька самооцінка, почуття провини.

·  Функціональні симптоми, психосоматичні розлади, зловживання психоактивними речовинами (ПАВ).

·  Реакції на тяжкий стрес і порушення адаптації, в тому числі посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

Поведінкові особливості дітей, які пережили травматичний досвід

Значна частина дітей переміщається з окупованих територій або районів збройного конфлікту у супроводі тільки знайомих або родичів.

Якщо дитину евакуювали окремо від батьків, окрім травми від збройного конфлікту, переміщення, вона також потерпає від розриву з близькими людьми – батьками або опікунами (дідусями, бабусями та ін.). Через розрив у стосунках з близьким дорослим у дитини можуть спостерігатися негативні зміни поведінки.

При втраті об’єкта прив’язаності (сім’ї як сфери формування прив’язаності) у дитини виникає порушення прив’язаності. Визначають такі її види:

·  Негативна (невротична) прив’язаність – дитина постійно шукає уваги від дорослих, навіть і негативної, провокуючи покарання, дратуючи дорослих.

·  Амбівалентна прив’язаність – дитина постійно демонструє подвійне ставлення до близького дорослого: то пеститься до нього, то грубіянить, уникає. Компроміси у стосунках відсутні, а сама дитина не може пояснити свою поведінку і страждає від цього.

·  Уникаюча прив’язаність – дитина замкнена, понура, не допускає довірливих стосунків із дорослими й дітьми. Основний мотив такої поведінки – «нікому не можна довіряти».

·  Дезорганізована прив’язаність – дитина навчилася виживати, порушуючи усі правила і кордони людських стосунків. Їй не потрібно, щоб її любили – вона хоче, щоб її боялися. Такий тип прив’язаності характерний для дітей, котрі зазнавали жорстокого поводження.

Травматичні події можуть викликати у дітей різні поведінкові особливості, почуття, які важливо відслідковувати та адекватно допомогти дитині пережити, проявити й пропрацювати їх. Це можуть бути почуття незахищеності, страх майбутнього, гнів, агресія, сором і відчуття провини, відчуженість та ізоляція від оточуючого середовища, сум.

У дітей можуть виникнути проблеми з навчанням, увагою, можливістю запам’ятовувати інформацію, психосоматичні порушення (такі, як логоневроз (заїкання), енурез (нетримання сечі), бронхіальна астма, нейродерміти та ін.).

Існують певні особливості поведінкових проявів дітей, які пережили травматичний досвід, з урахуванням віку.

Діти дошкільного віку (до 6 років) часто мають розпливчасті й соматичні (які проявляються фізичними симптомами) реакції на травматичні події. Вони можуть помилково думати, що ця подія – це їхня вина. Це може призвести до так званого «магічного мислення» (наприклад, дитина може думати «якби я краще прибирав іграшки, цього б не сталося») і формування почуття власної провини. Діти цього віку часто проявляють свої емоційні реакції на травму у вигляді проблем зі сном, можуть мати нічні кошмари. У них можуть виникати хвилювання та занепокоєння, які проявляються у «чіплянні до дорослих» (дитина боїться залишитися одна в кімнаті, постійно потребує уваги, боїться засинати тощо).

Діти (7-11 років) після травми починають більше боятися, соромитися і проявляти підвищену тривожність. Може виникнути регресивна поведінка (повернення до попередніх стадій розвитку), що включає енурез, смоктання пальця, дитячий лепет, бажання тримати постійно поряд із собою іграшку. У дітей цього віку може розвиватися втрата апетиту, скарги на болі в животі, головні болі, запаморочення. Також поширені проблеми з навчанням, такі як нездатність зосередитися, відмова відвідувати школу, агресивна поведінка в школі.

Підлітки (від 12 років) зазвичай тримають почуття в собі, що може призвести до депресивних станів. Водночас, вони можуть робити вигляд, що «все нормально». Діти можуть намагатися менше часу проводити з сім’єю, а більше часу з іншими людьми, намагаючись бути активними і таким чином управляти своїми страхами. Для таких дітей існує ризик бути включеними в різні угрупування, в тому числі воєнізовані угрупування. 1 У роботі з дитиною важливо розібратися в суті її проблем. Планувати роботу варто разом з батьками. Адже батьки та найближче оточення дитини можуть стати для неї ресурсним середовищем – таким, що допоможе пережити травму й адаптуватися до нових умов.

Поради класному керівнику щодо взаємодії з дитиною:

·  надавайте фактичну інформацію відповідно до віку;

·  зрозуміло, відкрито пояснюйте те, що відбувається;

·  допоможіть у висловленні своїх почуттів через розмову, гру, малювання тощо;

·  порадьте дитині, як реагувати на запитання інших дітей (наприклад, якщо діти цікавляться перебуванням у бомбосховищах чи обстрілами, чи хтось із батьків постраждав або загинув);

·  в позакласний час або на перервах організовуйте відпочинок, заняття улюбленими справами, що викликають задоволення;

·  сприяйте загальній підтримці як у сім’ї, так і в навчальному закладі; ·  підтримуйте знайомий звичний розпорядок дня для відновлення відчуття спокою;

·  регулярно запевнюйте, що все буде добре, що дорослі піклуються і дбають про безпеку;

·  якщо дитина переживає втрату або має депресивні прояви, повідомте батьків або родичів/опікунів, щоб вони мали можливість підтримати її; розкажіть їм, як підтримати дитину;

·  порадьте батькам звернутися до соціальної служби, психолог

Як правильно висловити дитині свої думки і не образити дитину. Техніка "Я-повідомлення"

 

1. Підходячи до будинку, ви зустрічаєте власного сина: обличчя бруднене, гудзик відірваний, сорочка вилізла з штанів. Перехожі озираються, усміхаються, вам же неприємний вид сина і трохи соромно перед сусідами. Однак дитина нічого не помічає, він чудово провів час, а зараз радий зустрічі з вами.
2. Малюк з ентузіазмом катає по підлозі свою машинку. Ви поспішаєте на роботу, син заважає, плутається під ногами, одним словом, дратує вас.
3. Підліток знову включив магнітофон «на повну катушку». Вам це страшно докучає.

Отже, що ж робити в подібних випадках, а саме, коли батьків переповнюють емоції?

Якщо дитина викликає у вас своєю поведінкою негативні переживання, повідомте їй про це.

Почуття, особливо якщо вони негативні і сильні, ні в якому разі не варто тримати в собі: не слід мовчки переносити образу, придушувати гнів, зберігати спокійний вигляд при сильному хвилюванні. Обдурити такими зусиллями ви нікого не зможете: ні себе, ні свою дитину, яка без труднощів «читає» по вашій позі, жестах і інтонації, виразу обличчя або очей, що щось не так. Адже саме через ці «несловесні» сигнали передається більше 90% інформації про наш внутрішній стан. І контролювати їх дуже важко. Через деякий час почуття, як правило, «проривається» і виливається в різкі слова або дії.

Як  же сказати про свої почуття дитині, щоб це не було руйнівно ні для неї, ні для вас?

Коли ви говорите про свої почуття дитині, говоріть від ПЕРШОЇ ОСОБИ. Повідомте ПРО СЕБЕ, ПРО СВОЄ переживання, а не про неї, не про її поведінку.

Повернемося до наших прикладів і спробуємо, застосовуючи правила 5 і 6, сконструювати відповіді батьків. Вони можуть бути такими:

1. Я не люблю, коли діти ходять розпатланим, і мені соромно від поглядів сусідів.
2. Мені важко збиратися на роботу, коли під ногами хтось повзає, і я весь час спотикаюся.
3. Мене дуже втомлює гучна музика.

Зауважте, всі ці пропозиції містять займенники я, мені, мене. Тому висловлювання такого роду психологи назвали «Я-повідомленнями».  Хто-небудь з батьків міг би сказати інакше:

1. Ну що в тебе за вигляд?
2. Перестань тут повзати, ти мені заважаєш.
3. Ти не міг би тихіше?

У таких висловлюваннях використовуються слова ти, тебе, тобі. Їх можна назвати Ти-повідомленнями»

На перший погляд різниця між «Я-» і «Ти-повідомленнями» невелика. Більше того, другі звичніші і «зручніші». Однак у відповідь на них дитина ображається, захищається, грубить. Тому їх бажано уникати.
Адже кожне «Ти-повідомлення», по суті, містить випад, звинувачення або критику в сторону дитини.

Ось типовий діалог:

– Коли ти нарешті почнеш прибирати свою кімнату ?! (Звинувачення.)
– Ну вистачить, тат. Зрештою, це моя кімната!
– Як ти зі мною розмовляєш ?! (Засудження, загроза.)
– А що я такого сказав?

Зацікавив матеріал? Переходь за покликанням Сайт "Дитячий психолог"

Формуємо у дітей навички протидії секстингу та    сексуальному насиллю

Сексуальне насильство – найбільша травма для дитини. Кожен думає, що з «моєю дитиною такого точно не трапиться». І вже точно, «ніхто з моїх близьких на це не здатний».
Так само думали і більшість тих, чиї діти постраждали.

Сексуальне насильство над дитиною – це залучення дитини з її згоди або без згоди до сексуальних дій дорослим задля отримання останнім задоволення чи користі.

Сексуальне насильство може мати різні форми. Але незалежно від того, яким саме чином це відбулося, це – злочин.

        Сайт, який допоможе батькам у сексуальному вихованні дітей  https://www.savechild.com.ua/bezpeka 

Шановні батьки! Перегляньте разом зі своєю дитиною мультиплікаційний фільм "Сусід"

посилання на сторінку в Ютубі  https://www.youtube.com/watch?v=knagfHqrGUE&t=6s 

ЯК ПОБОРОТИ В СОБІ КОРОНАВІРУС? ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

«Не варто соромитися своїх реакцій»

як пережити карантин і паніку 

https://nv.ua/ukr/ukraine/events/stosunki-pid-chas-karantinu-yak-ne-rozluchitisya-koronavirus-interv-yu-psihologa 50078399.html

Як екстраверту пристосуватись на карантині

Дев’ять порад, як пережити самоізоляцію

https://nv.ua/ukr/biz/experts/karantin-katuvannya-dlya-ekstraverta-yak-polipshiti-situaciyu-50083033.html


Як  краще пережити карантин: поради психолога 

Карантин – це обмеження свободи і звичної поведінки

Ситуації зустрічі з пандемією нема у нашій генетичній пам’яті і нема звичної реакції на неї, адже виникає вона вперше за останні 100 років. Тож вона викликає у людей різні реакції: одні тривожаться, панікують, другі завмирають, треті відсторонюються, четверті діють.  

Як пережити карантин різним категоріям людей?

Батьки

Хтось з них без роботи, у вимушених відпустках, хтось працює з дому. Через карантин у них виникає страх за майбутнє дітей, за можливу нестачу грошей для забезпечення сім’ї. Цей страх відображається на дітях до 9 років. Щоб він не передавався дітям, дорослим треба:

1) Проводити час з дітьми, підтримувати їх, грати разом в ігри.

2) Дозволяти собі бути щасливими: виділяти собі особистий простір, час (випити кави, поспілкуватися по телефону, почитати цікаву книгу тощо). Тобто, образно кажучи, чинити, як при катастрофі літака: спочатку кисневу маску на ніс собі, потім – дитині.

3) Звертатися до психолога, якщо не вдається опанувати себе. Нині чимало з них надають послуги онлайн. 

4) Обов’язково дотримуватися режиму дня: не засиджуватися допізна за комп’ютером, телевізором. Вставати зранку і, як зазвичай, вмиватися, чистити зуби, робити зарядку і залучати до цього дітей. Організувати для дітей навчання в один і той же час. Тоді буде у батьків свій особистий час.

5) Відновити своє хобі: вишивати, співати, читати, плести, грати на музичному інструменті тощо. Дитина буде бачити, що мама спокійна, бо займається улюбленою справою, і цей спокій передаватиметься їй. Адже дитина до 9 років переживає за маму. І якщо мама не може себе опанувати, кричить, свариться, дитина думає, що це – через неї.

Батькам підлітків важче. Адже підлітки вважають, що все знають і все вміють, нічого не бояться і мають багато енергії. Вони кажуть батькам, що ті нічого не вміють і не розуміють. Як організувати їхнє життя на карантині?

1) Важливий приклад батьків. Щоб відтягнути від комп’ютера, дістаємо старі книги, цікаві. Читаємо.

2) Обов’язкове дотримання підлітком режиму дня.

3) Потрібна фізична активність: дістаємо скакалку, гантелі і т.п..

4) Шукаємо цікаві заняття онлайн: майстер-класи, заняття підліткових клубів тощо.

Що краще у стресових ситуаціях: завмерти, перечекати чи боротися, витрачаючи енергію?

Стрес — це непогано. Усе в світі для чогось створено. Стрес добрий для організму, якщо він короткочасний, коли людина виходить з нього переможцем. Якщо стрес довготривалий, він перестає бути хорошою функцією для психіки. 

Щодо адаптації: будь-яка людина може або увійти в момент «зараз» і сказати: «я розумію, що відбувається і що я можу зробити в цій ситуації». І якщо я не погоджуюся, починаю сперечатись, зариваюся в цю ситуацію, довше в ній перебуваю, стресую, не адаптуюсь до обставин. 

Адаптація відбувається після звірення даних (про ситуацію, в якій опинилася людина), їх аналізу. Від аналізу залежить рішення, як вийти з конкретної ситуації. 

Є мислення в проблемі, є мислення в ресурсі. Наприклад, якщо я думаю лише про проблему, то я тільки на проблемі концентруюсь. Тобто уся моя психіка, всі думки заповнені лише проблемою, я не маю можливості з неї вибратися.

Якщо людина фокусує увагу на тому, що вона має сили не просто залишатися здоровою, але і підтримувати когось іншого, допомагати іншим, то в такому випадку є пресупозиція (базове ствердження): я ніби достатньо здоровий і сильний для того, щоб продовжувати далі щось робити, ставити цілі, плани, мрії, бажання. Це  підносить психіку до іншого рівня мислення — де немає проблеми. Це вже інший шлях. 

Тобто сама по собі проблема залишається, але вона менша, вона не заполонює всі варіації вибору. Так от, я ніби програмую свою психіку на те, що в мене є ресурси, тоді моя психіка працює на мене на рівні безсвідомого. 

Люди, які змушені під час карантину залишатися вдома, по-різному це переживають. Для екстравертів це складніший період, аніж для інтровертів? 

Ми, звісно, можемо сказати, що інтровертам сидіти вдома набагато краще, можемо  повірити в цю історію і знайти багато підтверджень цьому. Якщо я скажу, що немає ніякого зв’язку між інтровертами/естравертами і тим, наскільки кому важко чи легко сидіти вдома наодинці, знайду безліч доказів цього. Також знайду і безліч плюсів такого перебування наодинці. В тому числі для людей, які зазвичай люблять бути в колі уваги. Усі асоціативні зв’язки достатньо уявні. 

Наприклад, я можу сказати, що я інтроверт, я люблю бути вдома сама і при цьому почуваюся класно. Я думаю про те, що мені пощастило, а комусь ні, ніби відчуваю провину перед іншими людьми. Тому сказати, що я дуже щаслива і що мені буде легше, не можна. Якщо я буду екстравертом, який любить спілкування, але зараз перебуваю наодинці, то я радітиму, коли ми зустрінемося (наприклад, з друзями)…

Ким я є в цій ситуації – не важливо, важливе ставлення до ситуації.

Віктор Франкл, який пережив концтабір, розповідав, що які б складні ситуації не були в людини, дуже велику роль відіграє її ставлення до цієї ситуації. Якщо людина здається, то вона програє. Але якщо людина приймає ситуацію, думає, як жити в умовах, які склались, якщо вона довіряє собі і світові, то навіть концтабір можна пройти.  

Інтернет-джерело

ДОЛАЄМО БУЛІНГ РАЗОМ

БУЛІНГ У ШКОЛІ

 ЩО ТАКЕ БУЛІНГ? ПРОФІЛАКТИКА ВИНИКНЕННЯ ТА  ПОДОЛАННЯ ПРОЯВІВ БУЛІНГУ В  ДИТЯЧОМУ СЕРЕДОВИЩІ 

(тренінгові заняття для керівників МО класних керівників)

Мета: ознайомити учасників із поняттям «булінг», визначити ознаки жертв цькувань і методами профілактики виникнення та  подолання проявів булінгу. Обладнання та  ресурси: мультимедійний проектор, презентація у  форматі PowerPoint, аркуші з клейовою стрічкою, фліп-чарт, папір формату А4, маркери, ручки, фломастери, рулон шпалер, олівці, лінійки.

ХІД ЗАХОДУ

ВПРАВА «МІНЯЮТЬСЯ МІСЦЯМИ…»

Мета: активізувати учасників групи, створити неформальну, невимушену атмосферу, підвести до  теми заходу.

Учасники сидять у колі. Ведуча називає певне твердження, учасники міняються місцями, якщо воно їх стосується. Наприклад, міняються місцями ті: 

у  кого сьогодні хороший настрій; 

хто сьогодні у  джинсах; 

хто народився взимку; 

хто любить, коли йде сніг; 

хто любить добре розважитись; 

хто любить перебувати в  центрі уваги; 

той, у  кого є  справжні друзі;  хто вважає, що його не  розуміють; 

хто буває незадоволений собою; 

кого часто/інколи ображають.

Детальніше »